Звоните Пн-Пт с 9 до 19
+38 (044) 237-59-59
+38 (067) 443-58-63
advocata@gmail.com
advocata@lawukraine.com.ua 


Дивитись карту

 Оставить заявку или задать
  вопрос Вы можете заполнив
    форму:

Задать вопрос
Kонтактное лицо*:
Телефон*:
E-mail:
Сообщение*:
Чтобы воспользоваться формой, включите поддержку JavaScript и Cookies в браузере.
* помечены обязательные поля

      Мы обязательно с Вами
       свяжемся!


 

Інформація для водіїв

Проблеми юридичного захисту осіб за КУпАП

Справа захисту правопорушників – справа рук самих правопорушників, або сам в полі не воїн

Як показує судова практика, що склалась в Україні на сьогоднішній день, переважна кількість суддів, які розглядають справи про адміністративні правопорушення, цілком впевнені і вважають, що захищати людину в суді по даній категорії справ можуть лише адвокати. Справа доходить навіть до «місцевих» вказівок голів судів не допускати до участі в справах про адміністративні правопорушення осіб, які не мають посвідчень адвоката. Разом з тим, така впевненість не відповідає принципу з’ясування об’єктивної істини у справах, передбачає однобічний підхід до розгляду судом обставин справи та грубо порушує конституційні права особи на вільний вибір та юридичну допомогу через обраного нею на власний розсуд захисника з числа юристів, які можуть надати дійсно ефективний правовий захист в певній галузі. До-речі, таке положення речей створюють навіть можливість для набуття адвокатами монопольного становища в цій галузі незважаючи на хоч і не чітке, але існуюче визначення права особи на вільний вибір захисника. Так як провадження у справах про адміністративні правопорушення є різновидом виконавчо розпорядчої діяльності, і тому  в ньому повинні діяти загальні принципи управління, такі, як законність, демократизм, гласність, широка участь громадськості тощо. Водночас тут діють і специфічні, зумовлені завданнями даної діяльності принципи. Перш за все це принцип об’єктивної істини і принцип забезпечення права на захист.

Виходячи з реального сьогодення давно стало зрозумілим, що саме по собі набуття особою статусу адвоката зовсім не означає що даний фахівець може забезпечити той самий ефективний правовий захист особи в суді, як приклад, в галузі дорожнього руху та взаємодії транспортних засобів, який так вкрай необхідний конкретній особі в конкретній справі про адміністративне правопорушення. Безспірно, що даний адвокат може володіти достатніми знаннями та досвідом в іншій галузі права, але це не вирішує проблеми особи, що звернулась до нього з приводу справи про адміністративне правопорушення.

Поряд з цим, іншій фахівець-правознавець, професійна діяльність якого не була пов’язана з адвокатурою і він не мав на меті здобуття статусу адвоката, але закон не забороняє йому бути представником в суді, може забезпечити особу належним правовим захистом щодо належної підготовки документів, правильного бачення обставин справи та доказів, розуміння специфіки певної категорії справ про адміністративні правопорушення, що є необхідним, зокрема, для з’ясування істини у справі.

Виходячи з останнього підвищення розмірів адміністративних штрафів, як правило відсутності об’єктивного підходу до оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод з боку працівників ДАІ, особливого значення результатів розгляду справи про адміністративне правопорушення для подальшого вирішення питання стягнення завданої взаємодією транспортних засобів шкоди, що вже розглядається в цивільному судочинстві з урахуванням змісту ст. 61 ЦПК України, виникає гостра потреба у якісному правовому захисті особи в суді саме на цій стадії, яка до цього часу вважається деякими суддями помилково не приоритетною та мало важливою. Суттєві зауваження викликає статус особи в судовому засіданні, якого їм надає сам суд ще до закінчення розгляду справи по суті – «правопорушник». Такий статус є неприпустимим, так як до закінчення розгляду справи таке звернення до особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, виражає собою однобічний формальний підхід суду до розгляду справи навіть без припущення щодо відсутності в її діях ознак правопорушення, вказаного у складеному відносно неї протоколі суб’єктами владних повноважень – працівниками ДАІ. Доказом помилкового ненадання приоритетного значення даній категорії справ з боку законодавця є останні зміни, внесені до Кодексу України про адміністративні правопорушення наприкінці 2008 року, і які на сьогодні не передбачають касаційного звернення особи зі скаргою на постанову суду апеляційної інстанції до Верховного Суду України, так як апеляційна інстанція, з моменту внесення цих змін, стала останньою надією особи на об’єктивний розгляд її скарги. Про значне підвищення штрафів та інше посилення відповідальності за порушення Правил дорожнього руху, які були введені у дію з 17 листопада 2008 р. згідно з ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» від 24 вересня 2008 р. № 586-VI, вже було сказано досить багато. Відповідно до ч. 10 ст. 294 КУпАП у новій редакції фактично урізано вертикаль правосуддя в адміністративних справах, яка раніше складалася з трьох ступенів: суду першої інстанції, голови апеляційного суду або його заступників, і голови Верховного Суду України або його заступників. Ця норма встановлює, що постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Таким чином, із названої вертикалі правосуддя виключено голову Верховного Суду України і його заступників, які зараз позбавлені можливості вирішувати адміністративні справи.

З вищенаведених причин, а також з причин занадто високих гонорарів окремих адвокатів та відповідно відсутності серед них необхідної для конкретної справи кваліфікації, особа, що притягається до адміністративної відповідальності найчастіше залишається наодинці з суддєю, що веде розгляд справи, та своєю проблемою доказування. Але, саме такого фахівця-правознавця, згаданого нами вище, як правило і бажає особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, бачити своїм захисником в суді, але відсутність посвідчення адвоката не дає йому можливості прийняти участь в судовому засіданні та допомогти особі довести дійсні обставини справи та факт безпідставного складання відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення.

Як приклад хочу привести один конкретний випадок, коли громадянин К., не маючи юридичної освіти, з’явився разом зі своїм захисником не адвокатом в судове засідання суду апеляційної інстанції. Розглядалась апеляційна скарга громадянина М., іншого учасника дорожньо-транспортної пригоди, вину якого суд першої інстанції фактично встановив під час розгляду протоколу про адміністративне правопорушення складеного працівниками ДАІ відносно громадянина К., і за відсутності вини в діях К. провадження по справі було закрито. Не погоджуючись з такою постановою суду першої інстанції М. подав апеляційну скаргу за надуманими доказами. Інтереси К. в суді першої інстанції захищав фахівець в галузі права, не адвокат, але який був допущений до участі в справі. Саме завдяки цьому захиснику К. та складеним ним документам суд правильно розглянув справу виходячи з дійсних складних обставин пригоди. Суддя суду апеляційної інстанції не допустила представника К. до участі в судовому засіданні посилаючись на можливість такої участі лише адвоката. На думку судді виключно адвокат може надати особі кваліфіковану допомогу, яка забезпечить належний захист прав особи в суді і не нашкодить його інтересам. Навіть письмове клопотання К. подане ним судді апеляційної інстанції про допущення захисника, який до-речі брав активну участь в судових засіданнях суду першої інстанції, суддєю апеляційної інстанції навіть не розглядалось і часу на звернення до «адвоката» К. не надавалось. Таким чином, наслідком цього випадку стала ситуація, в якій К. в судовому засіданні суду апеляційної інстанції залишився без захисту взагалі завдяки тому, що суд, нібито маючи на меті забезпечення належного захисту інтересів К. з боку лише адвоката, позбавив його права і можливості на захист в даному конкретному судовому засіданні взагалі. А тому суд в цьому випадку протирічить сам собі, що призвело до порушення права людини.

Слід зазначити, що обговорення питань захисту осіб в справах про адміністративні правопорушення, а саме хто може бути захисником в даній категорії справ, триває досить давно і бачення її з боку науковців та практиків, адвокатів та суддів досить різні. Таке різне бачення, що передбачає протилежність думок щодо конкретно сформульованого питання здивовує, бо незважаючи на суттєві недоліки редакції Кодексу України про адміністративні правопорушення, фактично визначено основним законом і не заборонено іншими законами України. Так, Конституція України встановлює відповідні правові гарантії. Зокрема, в частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. Право на правову допомогу - це гарантована Конституцією України можливість фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги. Також, стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на вільний вибір захисника своїх прав. І саме цікаве, що визначення поняття "захисник" у чинному законодавстві України відсутнє.

Відповідно до статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення особа, яку притягують до адміністративної відповідальності, вправі при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця в галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.  Важливо зауважити, що положення частини першої статті 268 цього Кодексу, за яким обмежувалося право на вільний вибір особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, як захисника своїх прав, крім адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи на сьогодні втратили чинність як такі, що є неконституційними на підставі відповідного рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року. Визначене певне коло суб’єктів надання правової допомоги та їх повноваження. Аналіз чинного законодавства України з цього питання дає підстави визначити, види суб’єктів надання правової допомоги, серед яких, зокрема, крім адвокатури України як спеціально уповноваженого недержавного професійного правозахисного інституту, однією з функцій якого є захист особи від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах, є також суб’єкти підприємницької діяльності, які надають правову допомогу клієнтам у порядку, визначеному законодавством України. Тому саме в зазначених суб’єктів особа, яку притягають до адмінвідповідальності, має право отримати відповідну юридичну допомогу.

При цьому, захисник може брати участь в справі про адміністративне правопорушення вже після складання протоколу про адмінправопорушення. Слід зауважити, що, беручи участь у перегляді справи, захисник здійснює захист інтересів особи, яка його запросила, але не замінює її, тобто діє в процесі поряд з нею, що не суперечить меті адміністративного провадження.

Отже, роблячи підсумок вище викладеному, судам необхідно більш уважно підійти до питання хто саме може захищати інтереси особи, що притягається до адміністративної відповідальності, з метою забезпечення конституційного права такої особи на вільний вибір та унеможливити в подальшому порушення такого права судами України виходячи з вимог існуючих на сьогодні нормативних актів.

А.Климчук

<< Назад

  Яндекс.Метрика
сайт створено компанією сайт разработан компанией Эффект